Дослідження В. Бехтерєва показали, що для надійного спрацьовування "старої реакції" або поєднаного рефлексу, необхідно виконати кілька умов:
1) рефлективну реакцію слід по можливості кілька разів закріпити;
< 2) застосовуваний подразник повинен за своїми характеристиками максимально збігатися з подразником, застосованим вперше; 3) кращим і надійнішим є комплексний подразник, який використовує реакцію декількох органів чуття одночасно. Є й інші чинники, але ці головні. Циганська практика показала, як ми вже зазначали, що найкраще в підсвідомості фіксується дотик, тому всі знають, що цигани намагаються при формуванні "першої реакції" отримати її саме у вигляді пам'яті відчуття дотику до правої руки, яка представлена чвертю кори головного мозку клієнта. Коментуючи цей старовинний циганський метод, відомий ще давнім жерцям, можна стверджувати, що шлях до оволодіння свідомістю та поведінкою людини лежить через оволодіння його правою рукою. Тому найчастіше на вулиці циганка просить у вас праву руку погадати зовсім не тому, що вона така вже любителька гадати і більше нічого іншого не вміє, просто, як ви тепер уже зрозуміли, це найшвидший шлях досягнення управління людиною.
- Сучасні лікарі-гіпнотизери також часто застосовують метод "старої реакції". Наприклад, при лікуванні шкідливих звичок або для боротьби з пригніченим станом психіки, коли за рахунок регресії віку пацієнта "переміщають" у радісну та щасливу ситуацію дитинства, а потім отриману позитивну емоцію переносять у сьогодення.
За допомогою методу "старої реакції" можна викликати симпатію та довіру до себе навіть без застосування гіпнозу. Для цього треба поговорити з людиною про той щасливий момент його (її) життя, коли він (вона) комусь сильно довіряв (а) і був (а) по-справжньому закоханий. Дочекавшись у його (її) розповіді моменту найвищого переживання, слід будь-якими зручними з перелічених вище сигнальних способів (у народі набір таких сигналів називають "ключом" до свідомості) зафіксувати цю реакцію закоханості, а потім в інший момент при розмові про свої відносини з ним (нею) ) застосувати ту саму систему сигналів (той самий "ключ" до свідомості і, головне, підсвідомості), і у клієнта автоматично спрацює "стара реакція", тобто у неї з'явиться почуття довіри вже до гіпнотизера.
Тепер читачеві зрозуміло, чому циганка часто просить клієнта "вилити душу", аби отримати набір різних фіксованих реакцій та "ключи" до них, а потім вона цим букетом розпоряджається з вигодою для себе. Потрібно, щоб клієнту щось не подобалося - включається одна фіксована заздалегідь "ключом" "стара реакція"; треба, щоб подобалося - вмикається іншим "ключом" інша "стара реакція". Тому циганкає все одно, що клієнт згадуватиме, головне, щоб це було по можливості максимально хвилююче і відразу ефективно "ключом" зафіксовано як потрібна реакція за допомогою, наприклад, такого ключа, як співчутливого довірчого накладання або дотику свого пензля на праву кисть або ногу клієнта на секунду. Одночасно циганка фіксує потрібну реакцію голосом, очима, поклоном голови, жестом тощо, виготовляючи надійний ключ.
Дослідна циганка "ключі" перевіряє за час розмови кілька разів, поки за емоціями клієнта, його очима, мімікою та диханням не переконається, що "ключ" спрацьовує надійно. Навіть якщо клієнтка розповідаючи плаче, то все одно циганка "ключом" (набором усвідомлюваних і неусвідомлюваних сигналів) фіксує сльози, потім у подальшій розмові перевіряє "ключ" і знову викликає сльози, а потім вже перевіреним ключем будує стратегію подальшого рапорту. Треба сказати, що цигани добре знають, що сильні емоції – це вже готовий транс із звуженим станом свідомості та гарним раппортом (керованістю). Тому в деяких ситуаціях цигани просто загострюють емоційний стан клієнта до краю і він таким чином автоматично виявляється в так званому "екстатичному трансі" з готовим раппортом (підвищеною керованістю).
Метод оволодіння людиною через емоції застосовують вже давно не лише цигани, а й музиканти, художники, проповідники та ін.
Технікою "ключа" можна користуватися і для розвитку в собі та в інших людей різних здібностей, за допомогою " ключа" або "коду" можна викликати так звані постгіпнотичні зміни в психіці, фізіології та поведінці людини. Цікаві варіанти кодуючих ключів для психіки та фізіології розробили професор В. Ташликов із Санкт-Петербурга, X. Алієв із Махачкали та лікар із Феодосії – О. Довженко. Декілька слів про так звану ідеомоторну несловесну передачу сигналів "так" і "ні" при циганському гаданні. Під час розмови перед ворожінням циганка ставить запитання з відповіддю клієнта "так" чи "ні", наприклад, "у вас є діти?" і дивиться і запам'ятовує уважно комплекс невербальних сигналів, який при цьому відбувається - міміка, очі, інтонація, рухи голови, рухи рук і т.д. /p>
Після відповіді клієнта циганка переконується, що вона правильно знайшла "ключ", і потім починає пророкувати невизначеними фразами, при появі реакції циганка відразу виправляє СЕОП слова. Через деякий час багато клієнтів входять у транс, самі всі розповідають циганці, відповідаючи на її запитання, потім циганка непомітно виводить їх з трансу. У клієнта настає амнезія (забуття) на середину бесіди, тому, продовжуючи гадання, циганка розповідає клієнтці почуті від неї в трансі подробиці та деталі.
Після ворожіння клієнтка захоплюється передбачуваним даром циганки та розповідає своїм знайомим, що циганка повідомила їй деякі деталі, яких ніяк знати заздалегідь не могла. Клієнтка так ніколи й не згадає, що ці деталі вона сама повідомила циганку, перебуваючи в глибокому циганському гіпнозі наяву. Цей стан активного трансу в сучасній науці називають СК - "Стан Кандиби" на честь російських учених, які відкрили цей стан, досліджували його і вперше описали у книзі "СК - універсальна техніка гіпнозу" (1984).
Закінчуючи розповідь про теорію вуличного та циганського гіпнозу, який зародився колись на давньосхідних базарах і дожив до наших днів, я хотів би коротко викласти погляди на феномен гіпнозу найбільшого сучасного фахівця у цій галузі, завідувача кафедри психотерапії Санкт-Петербурзької Медичної Академії післядипломної освіти, професора Віктора Анатолійовича Ташликова. В. А. вважає, що сучасну гіпнотерапію слід розділити на дві школи:
1) класичну, традиційну
2) некласичну, нетрадиційну. Класична модель - це стародавній набір техніки та засобів, з яких сучасний професійний гіпнотизер робить вибір відповідно до особливостей своєї особистості та поглядів на гіпноз. Представники класичної школи, особливо східної, уважно вивчають досвід Заходу, але не вважають його цілком прийнятним через нерідко низьку, на їхню думку, ефективність. Тим не менш, на Заході також є своя традиція класичного гіпнозу, представлена дослідженнями Парацельса, Месмера, Пюїсегюра, Брейда, Шар-ко, Берггейма, Льєбо, Куе, Бехтерева, Токарського, Данилевського, Павлова, Платонова, Фрейда, Юнга, Шульца, , Гро-фа, Ліллі, Рожнова, Буля, Слободяника, Кандиби та ін. Найбільш доступно для ознайомлення погляди західної класичної школи представлені в роботах Леона Шертока (Франція) та Йогана Шулида (Німеччина). У Східній класичній школі найбільш простими та доступними є роботи Вівеканаї-ди (Індія) та Віктора Кандиби (м. Київ),
У класичному гіпнозі слід розрізняти три психотехнічні напрямки:
1) жорсткий (імперативний) або "батьківський" гіпноз;
2) < strong>м'яке (умовляє) або "материнський" гіпноз
3) складне, мзніпулятивне (з впливом на підсвідомість різними методами).
Класичний гіпноз - це прямий і короткий шлях до несвідомого, на відміну від інших, некласичних методів - психоаналізу та НЛП. У сучасній гіпнології продовжуються суперечки про сутність феномену гіпнозу, так як деякі представники нетрадиційної школи Еріксон, Гріндер, Бендлер, Спаркс, Цвєтков, Горін та ін. феноменами" - амнезією, регресією віку, спотворенням сприйняття часу, каталепсією, позитивними та негативними галюцинаціями тощо.
Частина вчених (В. М. Канди-ба, К. Станіславський, В. Авдєєв, А. Ігнатенко, О. Довженко, Г. Лозанов та ін.) взагалі заперечують існування гіпнозу як особливого неприродного стану свідомості, посилаючись при цьому на можливість "раппорта" та природної сугестії у звичайному стані свідомості, при цьому В. М. Кандиба запропонував назвати цю біологічно природну реакцію людини - "СК" або "активний транс". К. Станіславський назвав це "перевтіленням", В. Авдєєв назвав ці стани "імаго"; О. Ігнатенко запропонував назвати цей процес "психоенергосуггес-тіей"; Г. Лозанов "сугестією", О. Довженка ".кодуванням". Ці вчені звертають увагу, що "раппорт" властивий не тільки глибоким дрімотним станам з нерухомою позою і закритими очима, а й звичайним природним станам людини як звичайна біологічно обумовлена реакція, яка спостерігається навіть у мавп (спостереження Н. П. Бехтерєвої). |Н. П. Бехтерєва звернула увагу, що якщо помістити 10 (20 мавп в одну клітинку, то незабаром всі вони починають жорстко підкорятися "лідеру", причому "лідер" не обов'язково найсильніша особина.
Феномен біологічного зв'язку, подібний до людського рапорту, біологи спостерігають і в стадах різних тварин або птахів, коли навіть без звукового сигналу тривога і передчуття небезпеки в однієї особини миттєво передається всьому стаду або всій зграї і відбувається безумовне автоматичне слідування за своїм лідером.
В.А. звертає увагу на той факт, що електроенцефалограма спати стану свідомості у людини дуже схожа і може збігатися з ЕЕГ людини в стані гіпнотичного сомнамбулізму. Понад те, В.А. звертає увагу, що гіпноз не можна вважати і штучним сном, оскільки це не підтверджують електроенцефалограми.
Отже, дослідження нейрофізіологічної природи свідомості людини і феномену гіпнозу продовжуються, але вже зараз усі вчені сходяться в одному, що гіпноз, як особливий стан зміненої свідомості, повинен обов'язково супроводжуватися наявністю чітко вираженого "раппорта", що і робить транс гіпнозом. /p>
В, А. вважає, що техніка імперативного ("батьківського") гіпнозу у вигляді команди "Спати!" (Різкого наказу, що викликає миттєвий гіпноз) доцільна тільки щодо осіб, підвищено-гіпнабельних, орієнтованих на таку поведінку, з певною установкою та наявністю стереотипів такого типу гіпнотичної реактивності.
Досліджуючи природу гіпнабельності людини, деякі вчені (3. Фрейд та ін.) пов'язують її з несвідомими статевими інстинктами людини ("трансфером"), тому вказують на величезну і можливо визначальну роль саме регресивних відносин, які складаються між лікарем та пацієнтом, особливо таких параметрів цих відносин, як віра, довіра та симпатія.
Говорячи про різні варіанти класичної техніки гіпнозу, слід обов'язково пам'ятати про "систему Станіславського", який вважав образну гру та проникнення у внутрішній світ людини найважливішими факторами гіпнотичного перетворення як самостійного , так і за допомогою партнера та "гри".
Ст. А. наполягає на необхідності суворої індивідуалізації психотехніки гіпнозу, як це було, наприклад, у методі підстроювання Фогта та методі Кречмера, які відповідно називаються "фракційний гіпноз" або "ступінчастий гіпноз". Цей напрямок класичного гіпнозу побудований на обліку вміння гіпнотизера підлаштуватися до реакцій та поведінки конкретної людини і в цьому випадку підсвідомий опір пацієнта знижується.
Складна психотехніка у класичному гіпнозі - це одночасне комплексне застосування різних гіпногенних факторів, наприклад: фіксація погляду на блискучому предметі; використання слів, які викликають стан сну; вербалізація ознак сну (слід уважно спостерігати за реакціями пацієнта); навіювання зниження чутливості до перешкод, сторонніх шумів тощо; включення в сугестивний текст несподіваних факторів, наприклад: "Ви чуєте дзвін, що з'явився, і це ще більше допомагає вам відволіктися від своїх думок і засипати..." і т. д.; використання пасів; месмерські групові прийоми (пацієнти тримаються за руки або торкаються один одного чим-небудь; використання спеціальної гіпнотичної інтонації з використанням ритму і підкресленням слів для розщеплення свідомості (пастки для свідомості) і вплив на підсвідомість; несподіване включення гіпнотичної інтонації у звичайну мову і т.д. .
Ст. А. зазначає, що в класичному гіпнозі у пацієнта можуть виникати зворотні реакції, наприклад, замість тепла, що викликається, з'являється холод і т. д., як вираз несвідомого опору внаслідок страху або небажання підкорятися.
Щодо некласичних моделей індукції гіпнозу в неспаному стані, то це насамперед знамениті методики "сенсорної ізоляції" американського психолога Д. Ліллі, методу "мовленнєвих стратегій" М. Еріксона, дихальних вправ Бутейка та Стрельникової, ЛСД-методів С. Гроф -фа, сугестивних методів Г. Лозанова, східних методів йоготерапії та цігунтерапії та ін.
Найцікавішим є новий психологічний напрямок, представлений учнями Еріксона Гріндером, Бендлером та ін.
У цій школі гіпнотизер максимально підлаштовується до реакцій пацієнта і, посилюючи їх, непомітно вводить пацієнта особливим чином побудованою бесідою в гіпнотичний транс.
/>У цьому методі виділяють такі елементи:
1) "З'єднання" - наприклад, "ви дивіться в точку і все більше і більше розслаблюєтеся". Тут важлива роль спілки "І", яка і здійснює приєднання, тобто встановлює залежність реакцій пацієнта від слів лікаря. У гіпнології це називається "раппортом".
2) Виявлення у пацієнта наступної реакції або бажання та випередження реакції словами лікаря з одночасним навіюванням подальшого спокою та сну.
< 3) "Облік ритму дихання пацієнта" - наприклад, для комфорту на несвідомому рівні слід синхронізувати дихання лікаря та пацієнта. Синхронізація дихання встановлює автоматично раппорт, який можна посилити синхронізацією та угодою по всіх інших інформаційних каналах - голосу, інтонації, жестам, що висловлюються у розмові ідеям і т.д.
4) "Дисоціація свідомості та підсвідомості". Наприклад, лікар каже: "Поки ви своєю свідомістю сумніваєтеся у вашій здатності до занурення, а тим часом ваша підсвідомість все більше і більше заспокоює ваш мозок і ви розслаблюєтеся і засинаєте...".
5) " Левітація руки" або "занурення в гіпноз через автоматичні несвідомі (ідеомоторні) рухи". Наприклад, відома техніка про те, що пальці заворушилися і почали підніматися вгору.
6)Використання рахунку для викликання сонливості та сну після виникнення левітації руки.
До всього вищесказаного В.А. додає, що виділяти некласичну техніку в самостійний напрямок поки немає підстав, тому клінічні гіпнотерапевти продовжують свою практику на основі класичної школи, як більш ефективної та надійної на даний момент, хоча, безумовно, у некласичних психотехніках міститься дуже багато корисного, що слід обов'язково включати в клінічну практику класичного гіпнозу.
